Шість війн, які, судячи з усього, має на увазі Трампампам, кажучи про завершення 6 війн за 6 місяців (хоча з 20 січня ВЖЕ минуло 7!), це, включаючи ті, що наразі не дуже закінчені, й ті, де його участь, м’яко кажучи, не дуже підтверджується, війни між: Конго (Кіншаса) й Руандою, Таїландом і Камбоджею, Індією й Пакистаном, Ізраїлем і Іраном [а також палестинськими бандугрупуваннями], Азербайджаном [разом із Турцією] й Арменією, а також Україною й Росією.
(Можна було б ще додати і арабо-ізраїльську Угоду Авраама, де його позитивна участь безумовна, але то вже – з минулої каденції.)
Так от, за всієї суперечливості переліку, сам факт прагнення накопичити певні “залікові бали” задля отримання Нобелівської премії миру є, звісно, вельми унікальним і навіть деяким чином виправдовує існування цієї найнезрозумілішої (за своєю практикою застосування) з усіх нобелівок.
Звісно, всі, й у тому числі він сам, чудово усвідомлюють, що без справедливого завершення українсько-російської війни увесь наведений умовний пакет досягнень знецінюється, в зв’язку з чим того, хто йому в цьому закінченні завадить, він назавжди вважатиме особистим ворогом, прощення якому від нього ніколи не буде.
От і тисне, не розмірковуючи, хто правий, а хто винний, рівною мірою на обидві держави й обох їх лідерів, адже для нього неправим є лише той, хто більш опирається й тим перешкоджає отриманню жаданої законної премії.
Якщо таким він порахує президента Росії, йому не знадобиться жодне НАТО (й жодна “п’ята стаття”!), оскільки той захищений від СПРАВЖНЬОЇ СИЛИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ анітрохи не більше (з усіма своїми ППО й бункерами!) за колишні іранські ядерні об’єкти в глибочезних шахтах, від яких нічого не залишилося після досить ювелірної (й заздалегідь оголошеної!!!) відповідної роботи 22 червня цього року.
Тож те, кого американський президент призначить винним, якщо мирні перемовини України з РФ не дадуть ЙОМУ бажаного результату, на четвертому десятку нашої незалежності й восьмому десятку існування НАТО значно важливіше за усіляке невдале НАТО, що не здатне ефективно протистояти навіть Північній Кореї, не кажучи вже про Росію, яка, нагадаю, за словами головного натівця Рютте, виробляє – за усіх своїх проблем і санкцій – кожні три місяці утричі більше боєприпасів, ніж усе НАТО за рік, тобто володіє дванадцятикратною перевагою (а є ще і КНДР, і Іран).
З тих самих міркувань, з яких добре відношення Сполучених Штатів об’єктивно має неспівставно більше значення за все ср*не НАТО, слід вкрай обережно підходити й до питання Криму, який за вказівкою американських демократів (під керівництвом Обами) був так само беззаперечно зданий Росії, як двадцятьма роками раніше теж за вказівкою американських демократів (під керівництвом Клінтона) було здано в Будапешті всю українську ядерну зброю.
Звісно, визнавати російський суверенітет над півостровом Україні не варто, але можна зробити посилання на врегулювання цієї проблеми російсько-американськими документами, маючи на увазі, що за певних фізіологічних обставин в обох країнах майбутній американський лідер розповість (новому російському колезі), що то була не його війна й не його документ.
До речі – щодо Будапешту. Саме там пропонують провести зустріч президентів України й Росії – це достатньо “символічно” й достатньо вірогідно, бо він у всіх сенсах знаходиться між іншими двома оголошеними кандидатами – Москвою й Швейцарією. Але ж не дуже зрозуміло, через привітний повітряний простір яких саме країн російський президент має туди, пам’ятаючи MH17, летіти: як мапу не крутив, відповіді не знайшов (природно, зі Швейцарією – все аналогічно).
Мабуть, запропонувавши нещодавно для власної зустрічі саме Аляску, дідусь (американський) мав рацію: все ж краще за Москву.
Джерело: OBOZ.UA