Влітку 2025 року світова дипломатія знову продемонструвала своє моральне банкрутство. Швейцарія — відкрила свої двері для офіційних осіб російського режиму, безпосередньо причетних до розв’язання агресивної війни проти України. Фактично вони запросили на свою територію воєнних злочинців — не для арешту, не для суду, а для участі в міжнародних заходах, де їм надано можливість просувати кремлівську брехню і путінські наративи.
Валентина Матвієнко: учасниця війни в статусі почесної гості
Валентина Матвієнко, спікер Ради Федерації, — не просто чиновниця. Вона — ключова фігура в політичній системі, яка санкціонувала повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Саме очолювана нею верхня палата російського парламенту офіційно схвалила використання збройних сил за кордоном, давши Путіну юридичне прикриття для початку агресії. З моменту вторгнення Матвієнко неодноразово виправдовувала війну, прикривала злочини російської армії, поширювала дезінформацію про “захист” і “звільнення”. Незважаючи на персональні санкції, що діють ще з 2014 року, вона вільно переміщається Європою, бере участь у міжнародних заходах. Це не дипломатія — це приниження міжнародного права і презирство до пам’яті жертв війни.
Петро Толстой: російський Геббельс на міжнародних форумах
Петро Толстой, депутат Держдуми, — один із найагресивніших рупорів кремлівської пропаганди. Він просуває людиноненависницьку, імперську риторику, прикриваючись прізвищем, що дісталося у спадок від російського письменника. Його діяльність — це не “особиста думка”, а офіційна лінія режиму, яку він відстоює в Росії та за її межами. Толстой — співавтор репресивних законів, які оголошують інакомислячих “іноземними агентами”, вводять кримінальне переслідування за антивоєнну позицію, блокують незалежні медіа і встановлюють диктатуру цензури в Росії. Сьогодні він безперешкодно бере участь у міжнародних форумах — не заради діалогу, а щоб легітимізувати путінську агресію і оббрехати Україну, яка чинить опір.
Леонід Слуцький: еталон лицемірства
Леонід Слуцький, голова комітету з міжнародних справ Держдуми, — людина з європейських санкційних списків. Але саме його приймають у Женеві. Слуцький — затятий прихильник анексії українських територій, пропагандист, який називає міжнародне право “фікцією”, і людина, яка публічно виправдовує обстріли цивільної інфраструктури, вбивство громадян України.
Коли такі фігури беруть участь у міжнародних конференціях під виглядом “дипломатів”, це не діалог. Це відмивання злочинів і символічне визнання військових злочинців рівноправними партнерами з обговорення майбутнього, яке вони прагнуть знищити.
Історія не повторюється, вона стає страшнішою
1938 року лідери Великої Британії та Франції підписали Мюнхенську угоду, дозволивши Гітлеру анексувати частину Чехословаччини в обмін на “мир”. Підсумком стала Друга світова війна, Голокост, десятки мільйонів жертв. Це був акт угодовства з агресором, що обернувся катастрофою. Але сьогоднішній випадок ще страшніший. Це вже не заколисування агресора в надії уникнути війни, а спроба вести цивілізований діалог з тими, хто цю війну вже веде — відкрито, з геноцидом, тортурами, убивствами, фільтраційними таборами, викраденням дітей і руйнуванням мирних міст. Це все вже було: Буча, Маріуполь, Ізюм. Були масові страти, розстріли, насильство, кров. Що ще потрібно, щоб зрозуміти, з ким ви маєте справу? З ким ви сідаєте за один стіл, кого ви пускаєте в дипломатичні зали? Кожне подібне запрошення — не просто помилка, це надання Путіну чергового шансу. Через своїх “делегатів” він зміцнює глобальну брехню: нібито є дві рівні “точки зору”, нібито війна — це “суперечка”, а не злочин.
Це не дипломатія. Це — ганьба
Війна Росії проти України — це не конфлікт думок. Це цілеспрямоване знищення громадян незалежної держави. Це злочин проти людяності. І ті, хто його виправдовує, обслуговує, організовує, мають бути ізольовані, а не вислухані. Ми їх чуємо! Четвертий рік вони говорять. Говорять ракетами по житлових будинках, голосують за вбивства, виправдовують тортури і депортації. І в цей час Захід продовжує надавати їм слово — на конференціях, форумах, переговорах. Кожна їхня поява — це акт моральної зради не тільки України, а й усіх принципів, на яких нібито стоїть демократичний світ. Це — образа пам’яті вбитих, закатованих, зниклих, і шанс для Путіна продовжувати вбивати, не побоюючись наслідків.
Джерело: OBOZ.UA