“Альбатроси” нікому не потрібні?
Друге вересня. Сонячний ранок, сонячний день. сонячний вечір. Але Київ попри чудову погоду напівпаралізований – повітряна тривога триває з 9.20 до 13.00 і з 19.25 до 20.24. Відтак дві лінії метро не з’єднують правий і лівий береги Дніпра, ба більше – на лівобережжі, де колії наземні, блакитні вагони завмерли, а станції зачинилися. Спробуй дістанься до центру – без метро цілісний механізм міста починає функціонувати зі скрипом. І ввечері, коли городяни їдуть з роботи чи з навчання чи просто в гості – знову тривога.
І це все тому, що над Києвом кружляє декілька рашистських дронів!
Як легко, виявляється, напівпаралізувати українську столицю…
А мені за якимись віддаленими асоціаціями (чи алюзіями?) згадався кінець літа далекого 1978 року. Я – сержант, заступник комвзводу управління винищувального авіаційного полка, базованого на аеродромі Бельбек під Севастополем. У Чорноморського флоту навчання на віддалі кількох миль від берега, відпрацьовується боротьба з повітряними цілями, які ставлять активні перешкоди. І от трапляється несподіване: моремани не тільки не змогли збити мішень (здається, то був безпілотний МіГ-15М), а і втратили керування нею. Скандал! Клята мішень не хоче падати, а кружляє над морем, водночас поволі зсуваючи свої повітряні кола в бік Севастополя. І тоді у повітря підіймається наш винищувач-перехоплювач Су-15тм, пілотований льотчиком 1-го класу (що суттєво). Вже сутеніє, проте на висоті кілометра ще добре видно. Винищувач підводять до мішені, він установлює візуальний контакт із об’єктом атаки, і потім, як кажуть льотчики, по-зрячому випускає пару коротких черг із гармати. Блиснуло добряче, вибух було видно з аеродрому…
Але повернімося в наші часи. А якщо кільканадцять дронів, яких змінять іще кільканадцять, і ще кільканадцять, цілу добу кружлятимуть над Києвом й іншими великими містами України? Кілька місяців тому про цю небезпеку попереджала вельми компетентна у таких справах Марія Берлінська, проте, схоже, її мало хто почув, і тільки четвертого вересня генерал Сирський заявив про початок створення ешелонованого захисту від “шахедів” й інших ударних і розвідувальних дронів.
Утім, можливо, не треба на них зважати? Нехай собі літають-петляють, що вони вдіють… Ні, вдіяти вони якраз можуть дуже багато – від розвідки в живому часі, включно з високоточним наведенням балістичних ракет (таке вже траплялося не раз), до точкових ударів по важливих інфраструктурних об’єктах. І взагалі, наявність рашистських дронів, які серйозно ускладнюють життя міста, у столичному небі викликає деморалізацію багатьох киян. Те саме стосується й інших великих – і не лише великих – українських міст.
Якийсь час тому такі проблеми були відсутні. Дрони масово збивалися на дальніх і ближніх підступах до Києва й інших віддалених від фронту міст мобільними групами ППО та бойовими літаками Повітряних Сил. Ситуація змінилася. Рашисти наразі мають змогу запускати значно більше “шахедів”, з’явилися нові – навіть реактивні – модифікації дронів, змінилася тактика їхнього використання, нарешті, за повідомленнями мас-медіа, заборонено використовувати бойові літаки для перехоплення дронів і знищення їх з гармат, що було доволі ефективним, але небезпечним і призводило до втрат.
Чи можуть у чинній ситуації своєрідною панацеєю стати наші дрони-перехоплювачі? Чи значно чисельніші, ніж нині, мобільні вогневі групи ППО (бо ж кажуть, що чимало колишніх груп перекинули до фронту)? Не знаю. Проте вважаю загалом правильною заборону використовувати багатоцільові літаки – МіГ-29, Су-27, F-16, Mirage 2000 тощо – для боротьби з “шахедами” й іншими ударними дронами за допомогою гармат (відповідних ракет, як я розумію, чи то немає, чи то обмаль). Бо ж утрати і в літаках, і в льотчиках були як восени 2022 року, коли почалися масовані атаки “шахедів”, так і зараз, ба більше – вони неминучі в майбутньому, якщо діяти відповідним чином. Утім, одразу зауважу, чи має бути заборона абсолютною? Якщо рашисти розбивають об’єкти “Нафтогазу України”, наслідком чого може стати гуманітарна катастрофа взимку, чи не доцільно піднімати авіацію, навіть ризикуючи втратити один чи два літаки? Проблема наявна, чи не так? Але у мене немає готової відповіді на це нериторичне запитання. Цікаво, чи існує вона взагалі, така відповідь…
А тим часом уже другий рік вигулькують повідомлення та розповіді про рашистські дрони, збиті з вертольотів і спортивних Як-52. Звісно, такі перемоги зумовлені індивідуальною майстерністю льотчиків і стрільців, а ще – вмілим використанням світлового дня, вночі це “полювання” неможливе. Ба більше: нещодавно було офіційно сказано, що проти російських дронів використовуватимуть легкомоторну спортивну авіацію. Чудово! Минуло три роки, поки ця елементарна річ не почала втілюватися в життя… А ще торік висловлювалася ідея, що ідеальними тут були би бразильські легкі (і недорогі) багатопрофільні штурмовики Super Tucano, озброєні гарматами, кулеметами та ракетами. У 2019 року президент Зеленський висловив намір купити ці літаки. Намір так і залишився наміром, а у 2022 року Бразилія – посестра Росії – заблокувала їхній продаж ВПС України. А в Афганістані, Туркменістані й Узбекистані ці літаки є… Є вони й у США, ба більше – там існують потужності для випуску цих літаків у різних варіантах. Але Україна виявилася негідна Super Tucano навіть за адміністрації Байдена. А разом із тим вельми ймовірно, що кілька з-поміж 26 таких літаків, що американці свого часу надали афганській урядовій армії, таліби подарували росіянам, їх скопіюють – а Бразилія допоможе – і застосують проти наших дронів…
Але ж ефективний інструмент нищення дронів упродовж світлового дня можна знайти значно ближче! Це чеські “Альбатроси”, навчально-бойові реактивні літаки Aero L-39 Albatros, з їхніми подальшими модифікаціями. Можуть злітати з ґрунтових аеродромів (і сідати на них, довжина розбігу 600м). Практична стеля – в районі 10 км. Бойовий радіус – понад 1000 км. Побудовано майже три тисячі, перебувають на озброєнні понад 30 держав. Україна наразі має 42 таких літаки, які (всі чи не всі, не повідомляється) модернізовано шляхом установки на них більш потужних двигунів. Правда, вони призначені для штурмових дій по наземних цілях, встановлення на них підфюзеляжних контейнерів із 23-мм двоствольною гарматою ГШ-23 не передбачене. Проте за три роки можна було модифікувати українські L-39 із потужнішими двигунами (а це – змога нести більше бойове навантаження). Певен, Чехія не відмовилася б від такої допомоги. Ба більше: президент цієї держави генерал Павел говорив про передачу Україні “Альбатросів”, але…
Тим часом L-39 з авіагарматою міг би стати найефективнішою зброєю для знищення російських дронів-розвідників і блокувальників життя значних міст, збиваючи їх у світловий день, по-зрячому. Наземні радари фіксували би (бодай приблизно) цілі, з землі підводили би до них “Альбатрос”, черга-друга з гармати – і на наступну ціль. Легкий літак, швидший за реактивні дрони, здатний злетіти з ґрунтового “аеродрому підскоку”, виконати бойове завдання і відлетіти в глибину країни на постійну базу. Реально? Так. Якби сам не бачив чогось подібного, не писав би. І якби не застосовували успішно для знищення дронів навіть спортивні Як-52. Але знову доводиться писати осоружне “але”, хоча, звісно, “Альбатроси” – не панацея, її взагалі не існує і не може існувати, проте вони б мали гідне власне місце у захисті України.
Джерело: OBOZ.UA