Нещодавно була сорокова річниця з дня смерті уславленого американського економіста українського походження Саймона Сміта Кузнеця (30.04.1901 – 08.07.1985), за народженням – Кузнеця Шимена (Семена) Абрамовича, Нобелівського лауреата з економіки (одного з трьох лауреатів Нобелівської премії, чиє життя було пов’язане з Харковом, як і Мечникова й Ландау).
Його ім’я носить Харківський національний економічний університет, який він у свій час закінчив (коли це був ще Харківський комерційний інститут), а серед його учнів – ще два нобелівці: “головний” фундатор монетаризму Мілтон Фрідман і один із фундаторів економічної кліометрики Роберт Фогель.
Величезний вплив Семена Кузнеця на макроекономіку, статистику, демографію, історію економіки визнаний у всьому світі. Його вважають одним із найвидатніших представників неокейнсіанства (яке, втім, після появи нової кейнсіанської школи вже інколи називають “старим кейнсіанством”) або теорії неокласичного синтезу.
Дві нібито “протилежні” макроекономічні моделі – [нео]кейсіанство й монетаризм, “на чолі” якого був учень Кузнеця (нобелівця 1971 року) Фрідман (нобелівець 1976 року), це насправді ті самі дві “протилежності” економічної науки (що відрізняються, зокрема, поглядом на роль держави в економіці), які, з мінливим успіхом чергуючися, й створюють разом її діалектичну єдність. Саме так і взаємодоповнюють одне одного “емпірично обґрунтоване трактування економічного зростання” Семена Кузнеця й “монетарна теорія” Мілтона Фрідмана (ці обидва формулювання, друге з яких скорочене, – “нобелівські”).
Джерело: OBOZ.UA