Сили оборони України контролюють понад третину території Донецької області, де розміщені важливі промислові та ресурсні об’єкти.
Станом на вересень 2025 року Сили оборони України контролюють близько 33% територій Донецької області. Це найбільші промислові агломерації — Покровська (Покровськ, Мирноград, Добропілля) і Слов’янсько-Краматорська (Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка). І контроль над цими промисловими агломераціями є стратегічним завданням російських окупантів.
Варто звернути увагу, як росіяни намагаються вирішити питання Донеччини військово-політичним шантажем. Спочатку вони активізували бойові дії на півночі Сумської та Харківської областей, які, згідно з указом російського диктатора, не були “включені до складу” Російської Федерації. А коли цей сценарій провалився — посилили політичний тиск на Сполучені Штати та Україну, намагаючись примусити українців вивести Сили оборони з Донеччини.
Тепер поясню, чому в пріоритеті саме Донецька область. Ворога цікавлять не територія регіону чи примарний “русский мир” з російськомовним населенням, а виключно контроль над корисними копалинами. Запеклі бої в Покровському районі були пов’язані, в першу чергу, з намаганнями росіян взяти під контроль родовища корисних копалин. У населеному пункті Шевченко – найбільші поклади літію в Європі, а у Котлиному – родовище коксівного вугілля. Без коксівного вугілля українська металургія зіткнеться із серйозними проблемами. За оцінками спеціалістів, виробництво сталі в Україні може впасти з 6,5 млн до 2,5 млн тон на рік. А це загроза соціальної напруги передусім на підконтрольних територіях Запорізької та Дніпропетровської областей.
Зараз на Донецькому фронті спостерігається передислокація підрозділів російської армії. І це відбувається на тлі заяви Путіна про те, що якщо Україна не погодиться на фактичний російський ультиматум про виведення підрозділів СОУ з Донецької області, то вони це вирішуватимуть військовим шляхом.
Тобто Путін дає чітко зрозуміти, що стратегічним завданням є встановлення контролю над усією територією Донецької області. Саме з цим пов’язана передислокація назад на Покровський фронт підрозділів 155-ї бригади морської піхоти з Курського напрямку. Нагадаю, що до початку Курської наступальної операції ЗСУ підрозділи 155-ї російської бригади були зосереджені саме на Покровському напрямку. І тільки після просування Сил оборони України вглиб російської території ці підрозділи були перекинуті в Курську область.
Покровський напрямок важливий для росіян навіть не з військової, а з політичної складової. Вихід до адміністративних кордонів з Дніпропетровською областю буде використаний як елемент військово-політичного тиску на українське керівництво у вигляді погрози масштабування театру бойових дій.
Після того як окупанти встановили контроль над трасою Покровськ-Константинівка, саме Костянтинівка стала одним з основних їхніх напрямків наступу.
Ситуація погіршується тим, що в напрямку міста росіяни контролюють панівні висоти, адже Костянтинівка знаходиться в низині. Це створює серйозні проблеми як для місцевих мешканців, так і для Сил оборони. Тому що ворог, на жаль, має можливості тримати під вогневим контролем тилові локації української армії та все місто. Росіяни там можуть використовувати навіть ствольну артилерію. І удар по Костянтинівці 3 вересня, який призвів до жертв серед цивільного населення, підтверджує використання ворогом такої артилерії.
У Костянтинівці вже фактично створена загроза оперативного оточення — окупанти там просунулися з трьох боків.
На Торецькому напрямку окупанти взяли під контроль панівні висоти та мають тактичні успіхи в районі Дилієвок. Це створює передумови для подальшого просування окупантів у напрямку Костянтинівки на відстань приблизно до 7 кілометрів.
На Часовоярському напрямку склалася аналогічна ситуація з панівними висотами, як і на Торецькому. Наразі окупанти намагаються вирішити питання встановлення повного контролю над Часовим Яром. Причому Часів Яр – ключі не лише до Костянтинівки та Дружківки, а й усієї агломерації.
Фіксується різка активізація на Лиманському напрямку. Сіверськ – це фактично східний фланг Слов’янсько-Краматорської агломерації. Просування в бік Сіверська (окупантам до міста вже максимум 1,5 кілометри) створює загрозу флангового охоплення Сил оборони України. Основне завдання дій окупаційних військ в даному районі — це спробувати до кінця 2025 року взяти під контроль цю агломерацію.
Не залишать вони й Покровський та суміжний Новопавлівський напрямки, де будуть намагатися все-таки вийти до адмінкордонів Дніпропетровської області.
Нагадаю, в серпні Сили оборони України на Покровському напрямку втратили 5 кв. км. І в той же час змогли відновити контроль над територією в 26 кв. км.
Звертаю увагу, що не тільки на Покровському напрямку СОУ повертають тимчасово окуповані території.
Так, наприклад, 24 серпня, Збройні сили України взяли під контроль селище Новомихайлівка (Донецька область). Відео успішної операції опублікували в Головному управлінні розвідки.
“ГУР і Третій корпус повертають території: Новомихайлівка під контролем українських сил! Успішну наступальну операцію проведено силами департаменту активних дій ГУР МО України, зокрема підрозділу “Артан”, і 2-го штурмбату Третьої штурмової бригади. Підрозділи вибили окупантів та відновили контроль над населеним пунктом Новомихайлівка Донецької області”, – йдеться у повідомленні ГУР МОУ.
Уточнюється, противник втратив близько роти особового складу та був змушений перекидати резерви з інших ділянок фронту.
Крім того, підрозділи СОУ провели успішні контрнаступальні дії і деокупували ще три населених пункта Донецької області. Під контроль України повернулися села Михайлівка, Зелений Гай та Володимирівка.
Джерело: OBOZ.UA