Коли Путін вчергове згадує що “росіяни і українці один народ” або Латиніна закликає поважати “російські корені України”, українці звично відповідають “не дочекаєтесь”, щоб після цієї гнівної відповіді вийти на вулиці переповнених чужою мовою рідних міст. З кожним роком війни шок від її перших місяців і бажання розмовляти українською “на знак протесту” поступається звичному побутовому комфорту і нагадуванню про Конституцію. І чим ближче до міст, які Росія запланувала перетворити на руїни, тим більше російської…
Хтось скаже що все це – еволюція, не треба переживати. Головне – державна політика і правильний омбудсмен (хоча, як бачите, із цим у нас також намічається проблема). Але Україна – держава, у якій сімʼя завжди панує над будь-якими намірами влади. Якщо ви сьогодні говорите з вашими дітьми російською, якою мовою ці діти будуть сьогодні дивитися мультфільми, а завтра – дивитися фільми і читати книжки? Чи може ви думаєте, що в умовах “образи” на Росію у нашій країні зʼявиться якась особлива російськомовна культура “для своїх”? Серйозно? Ви й правда не розумієте роль, яку Німеччина відіграє у культурному просторі Австрії чи німецьких кантонів Швейцарії? І так, на цьому просторі все спільне – від поп-музики і літератури до путівників по нічних клубах. Хоча австрійці і швейцарці й не вважають себе німцями.
Причинно-наслідковий звʼязок – не наша сильна сторона. Так що просто повірте на слово: якщо якась мова залишається мовою вашого побуту і сімейного діалогу, вона візьме своє у культурі і свідомості – і ніяка держава вам не допоможе. Держава може ухвалити закони і перейменувати вулиці, але якщо ви не зробите зусиль над самими собою, Україна у майбутньому буде країною Пушкіна, Путіна і Латиніної, а не країною Шевченка, Лесі і Шептицького.
Джерело: OBOZ.UA