Україна стала великою військовою інноваційною лабораторією, де в реальному часі вивчають нові методи ведення бойових дій: як швидко змінюється зброя, тактика її застосування і стратегія на фронті. При цьому вартість дорогих винищувачів і танків часто виявляється нульовою – їхня ефективність залежить від швидкості впровадження нових рішень. Україна знову і знову демонструє свою здатність випереджати свого величезного, але не такого вже й могутнього противника.
Жодна армія НАТО або оборонна компанія в Європі та США не має подібного досвіду. Усі вони вчаться в України, яка вже четвертий рік змушена захищатися від набагато сильнішого противника. В умовах постійних перегонів інновацій технічний прогрес іде лінією фронту зі стрімкою швидкістю: періоди між появою нових поколінь зброї раніше вимірювалися десятиліттями, а сьогодні – кількома місяцями або навіть меншим терміном.
Інновації стали одним із найважливіших чинників на полі бою. Уздовж 1200-кілометрової лінії фронту технічний прогрес іде дедалі швидше. Період між появою окремих поколінь зброї, який раніше вимірювався десятиліттями, сьогодні становить лише кілька місяців, а то й менше. Щойно одна сторона впроваджує нову технологію – дрон, високоточний бомбометальний пристрій або електронне глушіння, що робить дрони і високоточні бомби марними, – інша сторона зайнята розробкою контрзаходів. Щойно контрзахід з’являється, перша сторона починає роботу над новим контрконтрзаходом. І так далі, все швидше і швидше. Українські та російські експерти з озброєнь прагнуть випередити один одного і забезпечити собі перевагу, яка, як вони сподіваються, буде довговічною. Але тільки для того, щоб потім виявити, що ця перевага знову не збереглася. Так триває нескінченний цикл технологічного протистояння, що прискорюється.
Аналітик із центру CNA у Вірджинії зазначає, що у війні в Україні кожні два-три тижні з’являються нові покоління технологій. Це дуже швидко: наприклад, американський стелс-винищувач F-35 був уперше піднятий у повітря ще в 2006 році і досі проходить випробування і вдосконалюється. Тоді як старіші види зброї розроблялися десятиліттями – такі країни, як США, не ведуть великих війн проти високотехнологічних супротивників уже кілька поколінь.
В Україні ситуація відрізняється: розробка нових систем займає лічені тижні або місяці. Так пояснює Сергій Лавров із київської компанії Kvertus: створення системи управління для ударних безпілотників займає всього кілька тижнів, а розробка методів придушення таких систем – від одного до кількох місяців. Це дає українським розробникам невелику перевагу, яка може зіграти вирішальну роль.
Експерт з озброєнь Давид Кириченко зазначає, що в сучасних умовах швидкість ухвалення рішень і впровадження нових технологій має вирішальне значення. Українські стратеги розуміють, що їхні хитрощі, успішно застосовані під час яскравих атак, не спрацюють двічі – це як розробка циклу нового гнучкого програмного забезпечення.
Минулої неділі було пошкоджено або знищено понад сорок російських дальніх бомбардувальників – хоча Росія підтвердила лише 12 випадків. Ця операція отримала назву “Операція “Павутина” і вважається шедевром української спецслужби СБУ. Доки російське військове керівництво займається ліквідацією, збиранням, транспортуванням та/або утилізацією уламків бомбардувальників на аеродромах у Сибіру, за полярним колом або на південь від Москви, українські військові змушені думати на перспективу.
Так було під час атаки на п’ять російських аеродромів 1 червня: українські дрони використовували переваги цієї переваги для обходу російських систем захисту. Росіяни спробували ускладнити роботу дронів за допомогою шин на бомбардувальниках для маскування – проте українські ШІ-керовані дрони проігнорували ці спроби маскування завдяки вдосконаленим алгоритмам.
Після цієї атаки Росія почала вживати більш ефективних заходів захисту: наприклад, використовують товсті сітки для укриття решти бомбардувальників або встановлюють системи перехоплення дронів. У Києві команда Night Watch створила нову систему радіоелектронної боротьби під назвою “Ліма”, яка здатна не тільки глушити російські навігаційні сигнали для планованих бомб, а й вводити їх в оману через передачу неправдивих даних.
“Ліма” – це не просто станція постановки радіоперешкод; вона використовує цифровий передавач для створення потужних перешкод і введення в оману навігаційних систем противника. Минулого року систему було встановлено на північному сході та півдні України, і вона показала високу ефективність: після її впровадження точність російських плануючих бомбардувань знизилася значно. І, коли противник зрозумів, що цей метод знищення неефективний, він повністю припинив обстріл регіональних центрів, обстріл регіональних центрів практично припинився.
Українська оборонна промисловість має значну перевагу в маневреності: сотні державних і приватних лабораторій, розосереджених по всій країні, конкурують за державні замовлення, стимулюючи розвиток найпередовіших технологій. Постійний обмін інформацією між розробниками та військовими, робота в безпосередній близькості від лінії фронту дає змогу швидко адаптувати рішення під реальні бойові умови. При цьому штат української лабораторії лише десяток осіб.
Однак у Росії є свої переваги – насамперед капітал і масштаб виробництва: російська економіка обсягом близько 2 трильйонів доларів забезпечує великі конструкторські бюро з тисячами співробітників. За кілька місяців російські інженери створили нову версію бомби-планувальника з дальністю до 80 кілометрів – удвічі більшу за попередню модель. Це створює серйозні проблеми для українських глушилок типу “Ліма”, оскільки що далі перебуває ціль, то слабкіше працюють перешкоди.
У відповідь українські команди продовжують шукати нові способи боротьби: можливо, спецслужби працюють над ще більш потужними засобами радіоелектронної боротьби або новими асиметричними контрзаходами. Очевидно одне: гонка озброєнь триває без зупинки.
Але, провівши успішну “Операцію “Павутина”, Україна створила і деякі проблеми не тільки для противника, а й для своїх партнерів – членів ядерного клубу, як це не парадоксально. І тепер це серйозна проблема.
Ця операція стала можливою саме тому, що характер зберігання російських стратегічних бомбардувальників регламентований угодою про обмеження стратегічних ядерних озброєнь, укладеною між США і РФ. Саме згідно з цим документом не можна маскувати такі бомбардувальники, які здатні нести ядерну зброю, обумовлена їхня сувора кількість. Ці літаки мають бути доступні для супутникового моніторингу, і все це може бути використане для їхнього знищення новим способом, який і показала Україна.
Можна з упевненістю сказати, що тепер не тільки російські стратегічні бомбардувальники, як частина ядерної тріади, перебувають у постійній небезпеці, а й американські так само. Тепер будь-яка країна або будь-яка організація, зокрема й терористична, зможе провести таку операцію в будь-якому кінці світу. Так, Служба безпеки України розробила спосіб, який перевернув безпеку у світі однією операцією і реально наблизив нас на коротку відстань до Третьої світової війни, яку, як і дві попередні, розв’язала через власний недоумкуватість саме Росія. Але те, що це саме сталося, цілком логічно.
На жаль, колективний Захід в особі “норманського формату” спочатку намагався умиротворити агресора, повторюючи мюнхенську змову 1939 року, тільки замість Гітлера був Путін. Адже європейські країни вважали, як і Святослав Вакарчук, що це “не їхня війна”. Але якщо ці країни не хотіли нових ризиків, то мали б не умиротворяти агресора, а припинити цю російсько-українську війну. А для цього мали дати Україні одразу більше зброї, мали забезпечити більшу можливість для оборони. Саме логіка зумовлює такий механізм, бо ця війна, в якій величезна країна з великою ядерною надпотужністю з не дуже великою країною, де нема ядерної зброї, нема навіть авіації, яку можна було б порівняти з авіафлотом агресора. І весь “колективний Захід” мав серйозно тиснути на Росію.
Ненадання достатнього озброєння для можливості оборони своєї території, не чинення тиску на Росію, і продовження закупівель енергоносіїв у Росії за тверду валюту країнами Заходу і навіть Японії, підштовхнуло Україну до пошуку нових і нестандартних рішень, які виходять за межі звичайної лінійної логіки. Адже прогрес, не тільки військово-технічний, а й розвиток оперативного і стратегічного військового мистецтва, не стоїть на місці. Будуть придумані нові форми операцій, які ніколи б не були придумані, якби ця війна не носила такий характер, коли проти великої, але миролюбної аграрно-промислової країни воює величезна військово-промислова ядерна держава з імперським комплексом. Будуть вигадуються такі способи і форми операцій, які ніколи не були б винайдені винайдені, якби не йшла така війна, і ці форми цих спецоперацій легко можуть стати франшизою, якою користуватимуться не тільки українці, а й вороги цивілізованого світу.
Так, тепер немає у світі жодного безпечного ядерного об’єкта, чи то військовий об’єкт, чи то мирний атом, В Америці, у британців, французів більше немає безпечного місця, де вони безпечно змогли б зберігати ядерну зброю, чи то іншого ядерного об’єкту, чи то бомбардувальника, що несе ядерну зброю. Першим це побачив Ілон Маск, який наголосив, що час бомбардувальників закінчується часом дронів.
Адже якби не почалася Друга світова війна (про Мюнхенську змову ще раз), ми б не побачили ядерної зброї взагалі, або принаймні в 1945 році. Ніхто не поспішав би, коли не стоїть саме питання жити чи не жити, бути чи не бути, хто переможе і хто контролюватиме Європу? А в результаті ми маємо ядерну зброю, здатну знищити людство так ніби її ніколи й не було.
Продовження російсько-української війни приведе світ до ядерної пастки, до знищення десятків і сотень мільйонів людей і це об’єктивна реальність. На жаль, не дивлячись на тектонічні зрушення у свідомості деяких європейських лідерів, багато хто в Європі, та й теперішня адміністрація в Білому домі, продовжують вважати, що російсько-українська війна – це не їхня війна. Вони досі живуть у парадигмі історії про “зброю стримування”. Ці недалекоглядні лідери “прогресивного людства”, маючи таке озброєння, не можуть зупинити війну, яку веде одна з ядерних держав, не усвідомлюючи, що людство вже живе в зовсім іншому світі, де нові технології дають змогу ефективно протестувати ці ж самі ядерні держави. Уже існують нові дрони, штучний інтелект і йде ураганна еволюція озброєнь. І можна використовувати твій же ядерний потенціал проти тебе самого. І навіть якщо одна з таких країн застосує свою ядерну зброю, відповідь може бути нелінійною і нестандартною. Відповідь може бути такою несподіваною, що населення цієї ядерної держави загине за кілька тижнів і оком не встигнуть кліпнути, як опиняться на цвинтарі, причому одразу з усією своєю сім’єю, рештою близьких та знайомих внаслідок, наприклад, аварії на атомній електростанції або ще чогось, ніхто не знає чого, адже тепер ніхто не знає, хто що може вигадати, якщо тобі треба захищатися, а в тебе немає ядерної зброї. У цих умовах хто буде жаліти це населення і громадян цих країн, кому воно взагалі буде потрібне? Це – елементарна логіка…
А нові технології дають нові можливості.
УСЕ! Усе це вже сталося. Попереду новий світ і нові правила.
Це виклик усьому людству: технологічний прогрес змінює баланс сил і створює загрози глобальній безпеці. Нам потрібно переосмислити стратегії захисту та взаємодії в умовах нової реальності – інакше наслідки можуть стати катастрофічними для всього світу.
Джерело: OBOZ.UA